Кам'янець-Подільський заклад освіти №15 - заклад сприяння здоров'ю, заклад, дружній до дитини

Неділя, 18.11.2018, 00:02
Меню сайту
Календар
«  Січень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Наше опитування
Оцініть мій сайт
1. Відмінно
2. Добре
3. Жахливо
4. Непогано
5. Погано
Всього відповідей: 15
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2017 » Січень » 24 » Я паросток малий землі своєї – 2016
15:27
Я паросток малий землі своєї – 2016

Вітаємо Халамандру Яну, ученицю 9-А класу ЗОШ №15, яка стала " Відкриттям року" міського заочного конкурсу авторської поезії і прози «Я паросток малий землі своєї – 2016", вразила своїми поетичними творами та отримала гран-прі в номінації «Поезія» та друге місце в номінації «Проза».

  • Доля нам підкидає сюрпризи
    Відкриває подекуди очі
    Їй плювати на наші капризи
    Вона хоче безсонної ночі

    Все чекаєш в житті своє щастя
    А воно десь так близько вже ходить
    Ти зливаєшся з ним...як з причастям
    І воно вже тобі не зашкодить

    Головне у житті не боятись
    Подивитись у очі й сказати
    І так щиросердечно зізнатись
    Що не можеш ночами ти спати

    Розриває мене від натхнення
    Пам'ятаю тебе, як парфуми...
    І смакую я так, як варення
    Лиш тебе десь близенько бракує

    Я вдихала той запах із шкіри
    Я впивалась і пила із тебе
    А мені лиш бракує ще віри
    Ще потрібно повірить у себе

    Доля нас коло пальця обвела
    І розрушились давні мости
    Я емоції в коси заплела
    А тепер у душі тільки ти

    .....

    Розіпнулись бажання і мрії
    Замикаюсь... щоб ніхто не ввійшов.
    Я сама контролюю надії,
    Розумію, що час вже прийшов.
    А я все ще маленька дитинка,
    Ловлю світло не бачучи зла.
    І у темряві бачу краплинки,
    Я б сама до них знову повзла.
    Хоч наївна, зате люблю щиро,
    Кожним подихом, кожним биттям.
    Я не можу щось вдіяти з миром
    Не живу іще повним життям.
    І щастя... воно у дрібничках,
    У теплих обіймах, у рідних очах.
    Кожен сам розкладає в скарбничках
    Все, що думає там по ночах.
    Ми цінуємо те, що не треба,
    Ми вже губимо власне життя.
    Пам'ятаємо, як є потреба
    А без неї йдемо в вороття...
    Та наскільки світ перевернувся
    Я ще мовби у казці, у сні..
    Сплю так солодко, все не проснуся
    І мордують думки навісні.
    Вже без тебе щодня я спрагліша
    Я не маю дороги назад
    Доля тут, вона трішки хитріша
    Обережно! Там сотні засад..
Переглядів: 107 | Додав: VOlga | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]